Січень

Вчора, 18 квітня, обласна філармонія влаштувала чергове музичне свято. Загалом, якби це не стосувалося музики як найнеобхіднішого елементу ще античного навчання в сімці Королівських мистецтв (поряд з музикою до цієї сімки входили, здається, ще й граматика, риторика, логіка, математика, геометрія та астрономія) то можна було б сказати, що ці святастають вже «буденно-звичними»... Але класична музика це одна з не багатьох сутностей цього світу, яка в якісному живому (а не пластмасово-оцифрованому-«лохівському»-МР-3) виконанні за визначенням «буденною і звичною» бути не може.  

 ...На цей раз був струнний ансамбль «Quattro Corde» (чотири скрипки, два альта, віолончель). В компанії з клавесином, гітарою-лютнею та неймовірним сопрано Ірини Ключковської виконавці та гості відмітили 335-річчя композитора Антоніо Вівальді розкішним концертом. Кілька днів раніше було феєричне «Весілля Фігаро» Вольфганга Амадея Моцарта... Чернівецький симфонічний оркестр, чардаш Монті з Познані, "Прикарпатська весна-2013", виконавці з Європи...

 Посеред сірого буття звиклих до електронного мелосу наших краян в Філармонії (на диво) розквітло щось Справжнє, а не «замінне» - більш звичне для наших часів планетарного згіршення егоїстичних часів Калі-Юги. Енергетика живого звучання – умовно, – «від-скрипки-до-вуха» (без посередництва мембран-дротів-оцифровувачів-CD-плеєрів-декодерів-електросигналів-пастикових-колонок….), - незрівнянна…

 Кілька сотень івано-франківців близько двох годин насолоджувалися вибіркою з концертів та оперних партій майстра італійського бароко. Стихія венеційського бароко захоплювала і створювала інший світ і переносила в нього. Той світ, де звуки клавесину, скрипок і альтів  кружляють навколо срібних голосів гітари і лютні, сопрано. Така музика – це медитація, відсторонення від калейдоскопу думок-мавп, що скачуть з дерева на дерево в наших мізках. І концентрація тільки на музиці – «hic et nunk» («тут-і-тепер»).

 Ми тішимося тим, що в Івано-Франківську – вельми «не балуваному» культурною класикою світового рівня – нарешті виник той «золотий осередок» високого мистецтва, який, як один з необхідних елементів, і робить місто містом у повному розумінні цього слова. Півтора століття тому роль такого локусу в Станиславові зіграв театр, який тоді розміщувався у тій самій будівлі, яка тепер є резиденцією обласної філармонії.

 Людям з мистецьким смаком, з бажанням справжнього, тепер є де збиратися. Провінційність і «просвітність» в місцевій культурі тепер вже, на щастя, не такі щільні та фронтальні, як ще навіть кілька років тому.

 Громадськість Івано-Франківська, очевидно, ще не повністю оцінила той культурний прорив, який на наших очах зростає й міцніє в концертному залі на площі Міцкевича. А от в ще до кризові часи, коли ми подорожували європами і світами, бачили ми добрі приклади, коли не тільки влада, але й громада опікується високим мистецтвом. Для прикладу – в Парижі при «Гранд ОперА» організувалася Фундація з місцевих бізнесменів та аристократів, які за честь мають допомагати в постановці вистав. Бюджет – сотні мільйонів євро. До речі, ця Фундація – досить закрита «тусовка» - потрапити туди – стоїть черга… Цікавим є ще й те, що заступником керівника Фундації є українка – Наталка Горішня, екс-балерина, як виступала на сцені «Гранд ОперА» з легендарним Нурієвим… Та ж картина в Ліоні – там подібні Фундації підтримують Ліонську картинну галерею та театр… Це тільки де були, і що бачили...:)

 Не буде зайвим створити Раду меценатів й для нашої обласної філармонії. Принаймні, це буде реальним кроком назустріч митцям-ентузіастам, яким вдаються реальні проекти пристойного світового рівня.

 Але от чи варто про це говорити в нас. «Лохи» ж здебільшого слухають (дивляться, споживають...) «пластмасове»:)

 

«Quattro Corde» (чотири скрипки, два альта, віолончель...)

 «Фіртка»