Січень

Ідея створення камерного ансамблю з’явилася після ювілейних вечорів-бенефісів Л. Гундер та Л. Литвинчук, що з великим успіхом відбулися восени минулого року. За словами музикантів, вони відчули «єдність сердець та спорідненість душ» і вирішили об’єднати свої мистецькі прагнення. Адже разом із викладацькою роботою в інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника та івано-Франківському музичному училищі ім. Д. Січинського їх завжди приваблювала концертна діяльність. Учасники тріо кажуть, що репетиції проходили дуже цікаво. Це був напружений, але захопливий процес творчого пошуку. Кожен  музикант є яскравою та непересічною особистістю з власним життєвим досвідом та художніми уподобаннями. Приміром, Л. Литвинчук любить грати «класичний» репертуар і твори сучасних композиторів, а Л. Гундер надає перевагу музиці епохи романтизму та джазу. Цілком сформованим молодим виконавцем є також син пані Любові Литвинчук — Любомир, який працює артистом львівського симфонічного оркестру «Да Капо».

Цього незабутнього вечора всі учасники тріо були немов на одній музичній хвилі. Вона підхопила і виконавців, і вдячних слухачів, які здійснили чудову мандрівку різними музичними епохами, національними культурами та композиторськими стилями. Спершу прозвучав скромний, але вишуканий «Дует» для скрипки і віолончелі німецького композитора Л. Бетховена, що подав ранні зразки віденського класицизму. Музику романтичної доби було представлено творами російського композитора С. Рахманінова. Напередодні 140-річного ювілею митця артисти виконали один із найяскравіших його творів — «Елегійне тріо», присвячене пам’яті П. Чайковського. На мою думку, виконавці переконливо розкрили драматичну експресію і трагічний пафос рахманіновської музики, здатної до сліз зворушити людські серця. Не менш цікавою виявилася інтерпретація Другої сонати для скрипки і фортепіано українського композитора і нашого сучасника М. Скорика. Складний і багатозначний образний зміст твору — це своєрідна картина світу, людського буття, де парадоксально переплітається трагічне і комічне, духовне і банальне, праведне і грішне. Окрасою ж концерту стало виконання циклу «Пори року» аргентинського композитора А. П’яццоли.

Протягом концерту скрипка, віолончель та фортепіано вели кожен свою «розмову» і разом створили злагоджений та гармонійний ансамбль. Високий рівень технічної майстерності, здатність до імпровізації, відчуття «ліктя» одне одного — ось що характеризує «новоспечений» музичний колектив. На завершення концерту справжньою сповіддю душі став п’яццолівський «Oblivion» («Забуття»), що в ритмах аргентинського танго передав щирий смуток та невимовну тугу пристрасного нерозділеного кохання. Вдячна публіка нагородила виконавців щирими оплесками та квітами.

Галичина